"Вони загинули за Україну"

Смерть всіх урівнює, приводить усе до спільного знаменника, знищує індивідуальні й неповторні риси людського обличчя. Проте саме в смертях нація шукає свій неповторний лик; життя має набагато менше шансів залишитися в пам’яті великої сукупності душ і поколінь, яку називають нацією. Смерть заради національної ідеї є явищем надзвичайно потужним — особливо коли це смерть людини талановитої, самопожертва якої постає ніби логічним і невідворотним завершенням усього її свідомого життєвого шляху.

Але ще більш вражаючими здаються самопожертви людей нікому не відомих, які йдуть на смерть як на крок ніби ще більш остаточний, які знають, що вони загинуть назавжди й безслідно, а їхня пожертва не матиме індивідуального обличчя. Іще більш вражає, коли на таку абсолютну самопожертву йдуть люди, які заледве тільки почали здійснювати свій життєвий проект, які потенційно мають небуденне майбутнє.

І слава їх встає не вмерши,
Ятрить крізь відстані і час.
Було їх триста. Триста перший –
І ти,
І я
І кожен з нас.

Кажуть, що історія не повторюється, але деякі її події мають щось спільне.

29 січня 1918 року. Маленька станція Крути на Чернігівщині. І знову бій. І знову 300. І знову в ім'я ідеї, в ім'я Батьківщини.

Сьогодні 29 січня учні та вчителі Охрімовецького НВК вшанували пам’ять тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня , хто спить в знаних і безіменних могилах розкиданих по рідній і чужій землі, цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас – життя. Тих, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити з своєї пам’яті і історії, героям, що впали в страшному бою під Крутами.